Захищаючи інтереси фізичної особи, юристи АК «Маршаллєр і партнери» звернули увагу на ті основні аспекти кредитних договорів та договорів факторингу, відсутність, а в деяких випадках наявність яких, роблять вимоги Банків та інших фінансових установ щодо стягнення заборгованості – безпідставними та протиправними.
У даному випадку, Банк, укладаючи кредитний договір з фізичною особою, забезпечив своє право вимоги за цим договором, уклавши одночасно договір поруки та іпотеки з третіми особами. Внаслідок порушення позичальником строків погашення кредитної заборгованості, Банк в судовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки. Однак, через шахрайські схеми, предмет іпотеки було реалізовано за заниженою вартістю, тому заборгованість за кредитним договором була погашена лише частково. Згодом, Банк передав за договором факторингу право вимоги на залишок суми заборгованості позичальника Компанії, яка спеціалізується на роботі з проблемними банківськими активами.
Таким чином, на момент звернення даної фізичної особи до адвокатської компанії «Маршаллєр і партнери», предмет іпотеки був реалізований за заниженою вартістю, заборгованість за кредитним договором не була погашена повністю та до неї було пред’явлено позов про стягнення заборгованості в 400 000.00 грн.
В першій інстанції, юрист компанії звернув увагу суду на той факт, що вимагаючи стягнення 400 000, 00 грн. від Клієнта, Позивач не надає жодного розрахунку та доказів на підтвердження суми своїх вимог, а тому – заявлені вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, юристом компанії було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у задоволенні позову було відмовлено.
Звертаючись до Апеляційного суду м. Києва, Компанія оскаржує рішення І інстанції, посилаючись на те, що строки позовної давності не були порушені, адже дані строки переривалися Банком при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Однак, фахівці АК «Маршаллєр і партнери» довели, що до даної ситуації положення Цивільного кодексу України про переривання строків позовної давності не можуть бути застосовані, на підставі того, що при зверненні Банком до суду, він звертався з позовними вимогами не до Клієнта АК «Маршаллєр і партнери» (адже іпотекодавцем була особа відмінна від позичальника) та предметом позову було не стягнення заборгованості за кредитним договором, а звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Апеляційного суду м. Києва у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, рішення Святошинського районного суду було залишено без змін.
