Сьогодні Україна перебуває в стані здійснення численних реформ. Одним з етапів реформування судової системи України є вдосконалення системи виконання судових рішень, як завершальної стадії судового процесу. Такі зміни сьогодні є не просто потребою, це вимога, без виконання якої реформа судової системи в цілому втрачає сенс.
Станом на 2015 рік в Україні не виконуються 95% рішень Європейського Суду та близько 70% рішень національних судів. При цьому Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справі ”Іванов Ю.М. проти України” від 15.10.2009, ”Чуйкіна проти України” від 13.01.2011., неодноразово зазначав, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами Уряду вжити необхідних заходів для їх вирішення.
У жовтні поточного року набрали чинності закони України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження», які мають на меті підвищити ефективність діяльності органів та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень. Передбачається впровадження комбінованої системи виконання рішень шляхом модернізації служби державних виконавців та запровадження інституту приватних виконавців.
Окрім запровадження змішаної системи примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, законами передбачені наступні нововведення:
- встановлення максимально коротких та чітко визначених строків вчинення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень;
- створення умов для ефективного звернення стягнення на майно боржників, зокрема запровадження Єдиного реєстру боржників; створення електронної взаємодії між учасниками процедури виконавчого провадження тощо;
- посилення відповідальності боржника, підвищення розмірів штрафів, які накладаються виконавцем, посилення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів тощо.
Також законами розширено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню, передбачено формування відкритого Єдиного реєстру боржників, запроваджено автоматизацію процедур виконання рішень шляхом електронної реєстрації документів, повного фіксування процесуальних рішень та виконавчих дій в автоматизованій системі, запроваджено можливість реалізації арештованого майна шляхом його продажу на електронних торгах із врахуванням деяких обмежень.
Найбільш жваві дискусії викликало введення інституту приватних виконавців. Не дивлячись на непоодинокі занепокоєння, в цілому прогнози правників позитивні. Впевненість в успіху нововведень придає досвід західних країн, де зміни в бік приватноправової системи виконання судових рішень довели свою ефективність. Таку систему використовують Франція, Нідерланди, Угорщина, Чехія, Литва, Латвія, Естонія. Модель характеризується тим, що приватні виконавці наділені повноваженнями виконання рішень у приватноправовій сфері, тоді як виконання рішень у сфері дії публічного права покладене на органи державної влади. Деякі країни після успішного впровадження змішаної моделі виконавчого провадження згодом переходили до її повної приватизації.
На думку законодавця, введення інституту приватних виконавців суттєво знизить завантаженість виконавчої служби, оскільки у стягувача буде вибір куди подати документ для примусового виконання: до державного чи приватного виконавця. При цьому приватний виконавець буде мотивований на ефективне здійснення виконання рішення, адже від цього залежатиме прибуток та конкурентні переваги. Таким чином, формується категорія кваліфікованих, мотивованих виконавців, які будуть діяти на незалежній, конкурентній та самоокупній основі, що сприятиме підвищенню рівня ефективності виконання судових рішень, оновленню кадрового складу, скорочення державних витрат на утримання виконавчої системи, скорочення апарату державних службовців. Окрім того, вмотивованість в успішному виконанні рішень призведе до нових надходжень до державного бюджету.
Щодо розподілу категорій виконавчих документів, слід наголосити що виключно за державними виконавцями закріплено виконання:
- рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
- рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
- рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
- рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;
- рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
- рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
- рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
- рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
- рішень про конфіскацію майна;
- рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
- інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Тобто, компетенція приватних виконавців є доволі обмеженою та здебільшого передбачає роботу з банківськими боргами за стягненнями на користь банків та кредитних спілок. Залежно від ефективності реформи, в майбутньому можливе розширення повноважень приватних виконавців.
Зміни в системі виконання судових рішень мають поступовий характер. Реальне введення інституту приватних виконавців передбачається через півроку після опублікування законів, тобто, з 2017 року. До цього має бути сформований Єдиний реєстр приватних виконавців України, куди будуть внесені дані про усіх приватних виконавців, які пройшли відбір і отримали ліцензію на діяльність від Міністерства юстиції України, в тому числі – відомості про офіс та страхові зобов’язання виконавця. Також туди будуть вноситися усі дані про дисциплінарні стягнення приватних виконавців, про зупинення та припинення діяльності.
Отже, прийняття принципово нового Закону України «Про виконавче провадження» має внести суттєві зміни у функціонування судової системи України. Запровадження таких змін підвищить рівень судового захисту прав осіб та сприятиме зростанню довіри громадян до судової системи, яка сьогодні є неприпустимо низькою. Про ефективність реформи говорити рано, проте, безумовно, такі зміни мають стимулювати роботу державних виконавців, забезпечити прозору та ефективну організацію органів та осіб, які здійснюватимуть примусове виконання судових рішень, а також допоможуть запобігти корупції в процесі виконавчого провадження.
Бучко Олександра
юрист Адвокатської компанії «Маршаллєр і партнери»
