Минаючий 2013 рік для деяких правових сегментів ознаменувався не просто нововведеннями, а практично докорінними реформами. Тому, відповідаючи на поставлені питання про правові події року, назвемо ті, які на нашу думку саме започатковують такі реформи.
1. Набрання чинності законом України «Про Державний земельний кадастр»
1 січня 2013 стало датою, за якою послідкувало введення нових правил і процедур оформлення прав на земельні ділянки, їх спрощення, а також стало початком функціонування публічної кадастрової карти внаслідок набуття чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр». Так, громадяни та фахівці вже змогли переконатися в тому, що процедура реєстрації земельних ділянок спростилася, отримання інформації також стало зрозумілим і доступним. Що стосується Публічної кадастрової карти, то за минулий рік вона стала одним з найбільш відвідуваних ресурсів, відкривши відвідувачам, в тому числі, і «сюрпризи» у вигляді накладок суміжних землеволодінь. Не можна не відзначити спрощення процедур розробки та погодження землевпорядної документації, а також введення принципу «мовчазної згоди» під час процедури надання дозволів. Важливою гарантією дотримання прав громадян стало введення адміністративної відповідальності чиновників за порушення строків розгляду документації та вимоги додаткових документів , не передбачених безпосередньо законом. І незважаючи на те що відкрилися з початком дії нововведень певні неузгодженості, а іноді й проблеми, відсутність деяких правових механізмів , в цілому нововведення 2013 року в сфері земельних відносин та їх реалізацію слід визнати позитивними.
Зоя Ярош,
адвокат, керуючий партнер
Адвокатська компанія «Маршаллєр і партнери»
http://www.marshaller.com.ua/
2. Нововведення у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень
З 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” № 1952-IV від 1 липня 2004 року.
Вказаним Законом визначено новий концептуальний підхід до побудови системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за яким проведення державної реєстрації речових прав як на земельні ділянки, так і на об’єкти нерухомого майна, розміщені на них, а також обтяжень таких речових прав повинно здійснюватися в одному державному реєстрі.
Основна ідея нової системи полягала у тому, щоб поєднати в одному уніфікованому реєстрі інформацію про всі існуючі права та обтяження стосовно об’єкта нерухомості (права власності, права користування (оренди), заставу/іпотеку/арешт такого об’єкта та ін.), та стосовно земельної ділянки під таким об’єктом нерухомості.
З цією метою інформація про об’єкти нерухомості, яка раніше містилася в 4 різних реєстрах (Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та Державному реєстрі обтяжень об’єктів рухомого майна (у частині податкової застави об’єктів нерухомості)), з 1 січня 2013 року включається до єдиного уніфікованого реєстру – Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Систему органів державної реєстрації при цьому становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав (Реєстраційна служба України), та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав. До того ж, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію, що вже стало за цей рік звичною процедурою як для громадян, так і для нотаріусів (для яких така новація в перші місяці роботи звичайно ж поставила багато проблем, які за цей рік, підсумовуючи, можна вважати вирішеними).
Значно розширився перелік прав, що підлягають реєстрації, що з однієї сторони створює зайву «тяганину» для право утримувачів, а з іншої – захищає такі права. Так, обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження як на земельні ділянки, так і на об’єкти нерухомого майна, розташовані на них, зокрема право власності, право володіння, право користування (сервітут), право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, іпотека, інші речові права відповідно до закону.
Основна проблематика – неповнота інформації в Реєстрі, яка існує внаслідок того, що залишається неврегульованим питання оцифрування архівів БТІ.
Зоя Ярош,
адвокат, керуючий партнер
Адвокатська компанія «Маршаллєр і партнери»
http://www.marshaller.com.ua/
3. Докорінна зміна депозитарної системи України.
Український фондовий ринок запам’ятає жовтень 2013 року, як час впровадження нових стандартів зберігання та обслуговування обігу фондових цінностей. 12.10.2013 року набрав чинності Закон України «Про депозитарну систему України» № 5178 – VI від 06/07/2012 р. З цієї дати в Україні почав працювати єдиний центральний депозитарій на базі Національного депозитарію.
Однак він не буде єдиним депозитарієм. Обслуговування державних цінних паперів надалі здійснюватиме депозитарій НБУ, сфера діяльності якого розшириться також за рахунок облігацій місцевих позик.
Національна депозитарна система створена для централізованого й ефективного обслуговування різних операцій з цінними паперами на території України. Така системи забезпечує зберігання цінних паперів, здійснення угод за цінними паперами, проведення розрахунків за цими угодами, володіння повною інформацією про поточний стан ринку цінних паперів.
Головні зміни, які відбулися в зв’язку з набранням чинності Закону України «Про депозитарну систему України»:
- централізація депозитарного обліку, на Центральний депозитарій покладено обов’язок формування та функціонування системи депозитарного обліку всіх емісійних цінних паперів, крім тих,облік яких веде Національний банк України;
- рахунок у цінних паперах емітента відкривається емітенту Центральним депозитарієм (щодо державних цінних паперів та облігацій місцевих позик – НБУ) на підставі договору про обслуговування випусків цінних паперів;
- складення реєстру власників іменних цінних паперів – переліку власників іменних цінних паперів здійснюється Центральним депозитарієм (НБУ); при цьому депозитарна установа на підставі договору про надання реєстру власників іменних цінних паперів має право надавати послуги емітенту цінних паперів;
- рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах між депонентом та депозитарною установою;
- депозитарна установа в процесі відкриття рахунка в цінних паперах депонента присвоює власникові цінних паперів код власника цінного паперу в порядку, встановленому Центральним депозитарієм за погодженням з НКЦПФР;
- рахунок у цінних паперах депозитарної установи, на якому зберігаються та обліковуються цінні папери, відкривається депозитарній установі Центральним депозитарієм (щодо державних цінних паперів та облігацій місцевих позик – НБУ) на підставі депозитарного договору.
Однією із головних нововведень є створення нової установи – Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках. Від 12.10.2013 р. розрахунки за правочинами щодо цінних паперів, облік яких здійснюється Центральним депозитарієм або НБУ, укладеними на фондових біржах та поза фондовою біржею з дотриманням принципу «поставка цінних паперів проти оплати», здійснюються виключно через Розрахунковий центр.
Нагадаємо, що ключову роль в управлінні центральним депозитарієм відіграє держава, частка якої разом з НБУ має складати не менше 50%.
Тетяна Тимченко
партнер, адвокат
Адвокатська компанія «Маршаллєр і партнери»
http://www.marshaller.com.ua
4. Старі проблеми, але банкрутимо «по-новому».
В січні 2013 року набула чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Майже рік ми застосовували їх на практиці та виявляли переваги та недоліки таких змін.
Хочеться відмітити, що позитивними змінами в новій редакції Закону стали зокрема, можливість застосування різних порядків провадження у справі про банкрутство таких як: загальний, спеціальний або спрощений порядок, які вже почали активно застосовуватися і в практичних аспектах.
Ще однією вагомою перевагою змін цього Закону стало введення поняття «санація боржника до порушення провадження у справі про банкрутство», оскільки ініціаторами процедури санації боржника до порушення судом провадження у справі про банкрутство є сам боржник чи кредитор, які бажають реального відновлення скрутного становища боржника тим самим втримати його на плаву, а не навпаки допомогти йому потонути.
Окрім того, новою редакцією Закону змінено строки проведення судових процедур, наприклад, процедура розпорядження майном боржника скоротилися майже вдвічі (з 6 місяців до 115 календарних днів), що дозволяє прискорити загальну тривалість процедури банкрутства.
Позитивних моментів є доволі багато, але окрім позитивних моментів змін Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є й негативні моменти, які почали виявлятися на практиці.
Деякі нововведення прописані в Законі лише загальними фразами та ще не містять роз’яснень, можливо й через те, що ще не так багато осіб з ними зіткнулись. Наприклад, статтею 85 Закону передбачені особливості банкрутства суб’єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус. Цією статтею передбачено, що під час розгляду справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінність для Автономної Республіки Крим або територіальної громади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування може звернутися до господарського суду з клопотанням не застосовувати до такого суб’єкта передбачені цим Законом процедури та припинити провадження у справі про банкрутство. До клопотання додається рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішення ради органу місцевого самоврядування, прийняте виключно на її пленарному засіданні, про незастосування до відповідного суб’єкта підприємницької діяльності передбачених цим Законом процедур та припинення провадження у справі про банкрутство, а також гарантії задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями. Однак, чіткого визначення хто має надавати такі гарантії та як вони мають бути оформлені законодавством не передбачено, що призводить до неоднозначної позиції судів та учасників у процедурі банкрутства.
Хочеться відмітити, що нова редакція Закону, все ж таки, ще потребує значного вдосконалення, оскільки низка нововведень містить ряд недоліків, які вже почали проявлятися в практичному аспекті та які позбавляють учасників процедури банкрутства повною мірою реалізувати свої права.
Юлія Шевчук,
юрист АК «Маршаллєр та партнери»,
www.marshaller.com.ua
